|
|
Літопис шкільного життя у БібрціДані про наявність школи в Бібрці до XVIII ст. не виявлено. Перша письмова згадка про школу в Бібрці належить до першої половини XVIII ст. У відділі рукописів Львівського національного музею заходяться записи єпископських візитацій школи в Бібрці. Перший з них відноситься до 1742 р. Школа в Бібрці була при церкві й відноситься до шкіл-дяківок. Детальніше про школу також типу можемо прочитати у дослідженні українського історика школи Б. Ступарика. Школу вів бакинавр. Він вчив дітей на протязі року грамоти, рахувати та інших предметів елементарної освіти, писарював, дякував, оправляв книжки, деколи і переписував книжки. В кінці року він збирав батьків і духовну комісію на екзамен дітей. Учні задавали іспити з катахизму, руської граматики, часословця, псалтиря ,букваря, числення, письма на папері і класній дощці. Правильність виставлених оцінок стверджували підписами батьки, а комісія в загальній оцінці- поступ вчителя в навчанні учнів. Загальну картинку шкільництва в Галичині на час завершення польського панування і входження її до складу Австрійської імперії в 1772р дає справоздання до Відня 5 червня 1774р. Львівського старости Мільбахера. Він відзначав, що всі старости з великою повагою вудгукувались про єпископів, але для нижчого греко-католицького духовенства старости мали тільки слова бездоглядної критики. Серед нижчих духівників лише один на тридцятьох мав які-такі студії, багато з них не вміли навіть писати. «Взагалі показується, - пише Мільбахер, що в широкім Львівськім окрузі (Рава, Камінка, Городок, Бібрка, Броди, Зборів, Золочів, Бережани і інш. ) є ледве десятьох правдивих учителів, одначе із них тільки два ( у Підкаменю і Залізцях ) вчить дітей писати, читати, рахувати й початків латини, решта вчителів вчить по польськи читати й писати і то ще на підставі свойого власного досвіду, дуже, зле. « Якщо взяти до уваги той факт, то в умовах передрозподільної Польщі ( тобто до 1772 р.) як вказує дослідник цієї проблеми, західноукраїнський вчений Михайло Возняк, справою церкви була і освіта народу, бо уряд зовсім не дбав про шкільництво,не виділяв на утримання шкіл жодних коштів, то можна уявити про стан освіти народу в останній чверті ХVІІІст. в Галичині взагалі і Бібрці зокрема. Дещо покращилась ситуація в Галичині після входження її до складу Габсбурської монархії. «Австрійське правительство - писав з цього приводу М.Грушевський,- побачивши, як польська шляхта поневолила український народ, взагалі задумувалося над способами, щоб йому допомогти, за Марії Терези і Йосифа II обмежено власть поміщиків, заводилися школи з місцевою (українською) мовою для селян і міщан, вищі школи для духовенства, що було незвичайно убоге і темне». Даючи оцінку реформаторським потугам австрійських монархів щодо українського шкільництва, згаданий вище професор Грушевський акцентує: «Се було мале віконце в Європу для галицького українського суспільства і мало справді чимале значіннє в його життю». Реформуванням шкільництва австрійські власті сприяли розвитку народних шкіл. Так, наприклад розпорядженням надвірної комісії від 24.03.1781 р. в містах і містечках Галичини почали створювати головні і тривіальні школи, 90-ті роки в цьому відношені були ще більш плідними. Для прикладу, рескрипт від 4 серпня 1791 р. вимагав відкриття руської тривіальної школи в тих місцевостях, де не було такої польської або німецької. Оцінюючи просвітительські реформи Йосифа II, Iван Франко відзначав: «Се перший раз по довгих століттях могучий монарх не тільки допустив руську людову мову до викладів у вищий школі, але сам упімнувся о її заведені, сам наказав її уживання…З сих декретів бачимо тільки одно:цісареві Йосифові не ходило о знімечення всіх народів, а попереду всього о просвіту та піднесення темних, і він розумів се добре, що до сеї цілі найпростіше проводить наука на рідній людові мові». Власне до згаданого вище періоду життя і належить організація в Бібрці школи світського типу, від якої починається історична тяглість шкільництва в місті. У Львівському державному історичному архіві України зберігаються документи, які свідчать про те, що починаючи з 1789 р. ведеться переписка між громадою міста і державними інстанціями про відкриття в Бібрці школи. Така школа була відкрита в 1793 році. Вона була двоскладна, так звана тривіальна. З 1796 року школа в Бібрці стає трирічною – нормальною. Така школа утримувалась коштами громади. На початку XIX ст. (1805 р.) в Австрійській імперії був прийнятий новий шкільний закон, який відомий під назвою «Політична устава шкільна» і діяв з деякими поправками до 1873 р. Відповідно до цього закону школи були трьох типів: тривіальні, школи головні, школи реальні. Школи тривіальні мали бути по селах і містах, де ведуться книги метричні парафіяльні; головні школи – там, де вже школи діяли. В окрузі мала бути одна головна школа з чотирма класами і вона мала готувати молодь до шкіл реальних або гімназій. В тривіальних школах були три рівні: підготовчий, перший і другий. Такі школи розміщались в маленьких містечках і містах (з одним вчителем). В школах головних передбачались стільки вчителів, скільки класів. Один із вчителів був директором такої школи. На час запровадження закону про освіту 1805 р., в Бібрці існувала тривіальна школа, яка в 1875 р. стає головною повітовою чотирикласною. Дещо ширші уявлення про Бібрську школу 70-80-х рр. ХІХ ст. дають архівні документи та спогади Уляни Кравченко яка розпочала учительську працю у Бібрці з 1 вересня 1881 р. В 1870-71 н. р. у школі в Бібрці навчався 81 учень (62 хлопці, 19 дівчат) у 1871-72 н. р. - 72 (відповідно 54 і 18) та у 1872-73 н. р. -121 (відповідно 69 і 52). При цьому кількість мешканців що проживали у межах міста(відповідно 54 і 18) та у 1782_73н. р .і_121(відповідно69 і 52) . При цьому кількість мешканців, що проживали у межах міста ( разом із двором) становила 3580 осіб. Отже, відсоток дітей, охоплених навчанням, був невисоким не дивлячись на те, що на виконання державного закону від 14. 12 1869 р. Міністр освіти і віросповідань затвердив 20 серпня 1870 р. порядок охоплення дітей шкільного віку навчанням. Він передбачив обов’зкове навчання дітей віком 6 до 14 років. Низький відсоток залучення дітей до школи мав, на нашу думку, декілька причин. Головними з них були: бідність ( відсутність належного зимового одягу та взуття), низька свідомість батьків (не бачили потреби в освіті), відсутність належного шкільного приміщення. Так, із інвентарного опису народної школи в Бібрці від 28 лютого 1874 р. видно, що школа складалася з однієї класної кімнати, в якій стояло 12 учнівських лавок (парт), один стіл, одна шафа, одне крісло, один настільний хрест тощо. Запровадження обов’язкового навчання дітей із шестирічного віку змусило міський магістрат та громаду Бібрки шукати можливість будівництва нового просторнішого шкільного будинку. І він був споруджений. Відкриття нової школи відбувалось весною 1881 р. Уляна Кравченко, яка у цьому році приїхала вчителювати до Бібрки, згадує: «Із Львівської-заміської округи дістала я декрет із датою 18 серпня 1881 року – на посаду провізоричної вчительки при мішаній школі в повітовому місті Бібрці…» , і далі… «З вікон нашої хати (винайнятого помешкання – Т.Ш.) можна було бачити на узгір’ї одинокий, великий новий поверховий дім у невеликому городі. Дзвінок весело відізвався. Громадками дітвора поспішала до того будинку, то ж і я, не питаючись прохожих, де школа, просто звертаю хід до нового дому». Із спогадів У. Кравченко, яка вчителювала у Бібрці протягом трьох років, можна чіткіше уявити життя тогочасної школи. Навчальний рік починається 1 вересня. Першого дня проходило богослужіння і вчительська конференція, на якій управитель школи (директор) розподіляв класи серед вчителів. Управитель школи теж мав клас. Вчителі могли вести окремі предмети і в інших класах. Навчальний рік триває 46 тижнів. В шкільному порядку, затвердженому міністерством освіти віросповідань 20.08.1870 р., тілесне покарання виключилось з методів виховання, але, як згадує Уляна Кравченко, практикувалось деякими педагогами. Як засіб карности використовувались в школі похвала, нагорода, і з другого боку - пересторога, зауваження, стояння в лавці або біля неї, затримання в класі під наглядом, виклик на шкільну вчительську конференцію, виключення із школи. Мовою навчання була польська, руська (українська) вивчалась як окремий предмет. Про навчальний процес в школі Уляна Кравченко пише: «Школа… має шість учительських сил, будинок новий, добре уладжений, але науки відбуваються тут без програми – пляну, без провідної ідеї, тільки механічним читанням та вічним переписуванням тих самих узорів до красного писання. Ті взірці вже дітворою поношені, поплямлені чорнилом». Для бажаючих учнів проводились додаткові заняття і в неділю пополудні почергово вчителями школи. Опалюваний сезон розпочинався з 1 листопада. Навчальний рік закінчувався екзаменом учнів у присутності членів шкільної ради. Враження про такі іспитові випробування подає Уляна Кравченко у своїх «Спогадах учительки». «Тепер треба було до іспитової залі впровадили мою другу клясу… Діти чекали в бічній залі, всі чисто одягнуті. Дівчатка в барвінкових віночках, мережаних вишиваних сорочках власної роботи. Після зібраної молитви священик питає релігію. Бачу, що діти відповідають добре і сміло. І без тривоги беру із їхньої читанки «Збіжжя», наче б я була сама в класі на щоденній годині. Діти розпізнавали з природних зразків всілякі роди збіжжя і вміли відповісти на питання практичного пристосування. Родичі міщани, для яких рільництво було тут таки найважливішою справою, слухали уважно, що дітвора знає про збіжжя. Дехто сам питав, або сказав дітям дещо з свого досвіду. Після вимог тодішніх іспитів треба було вже в другій класі питати з граматики і рахунків, а також із бувальщини, і замість передп’ястовських легенд діти оповідали про княгиню Ольгу і хрещення Русі. На закінчення декламації і слів, оглядин вистави робіт і задач, діти дістали від предсідника нагороди: гарні книжечки і образці». Так завершувався навчально –виховний процес у тих далеких вісімдесятих роках ХІХ століття Практично таким же він залишався і до кінця існування Австро-Угорської монархії у 1918 р. З 1893 року Бібрська школа стає шестикласною, збільшується кількість учнів і вчителів, а з 1910 року школа трансформується в чоловічу і жіночу. Роздільне навчання хлопців і дівчат породжує практично дві школи із своїм окремим укладом життя, педагогічним колективом (відповідно чоловічим і переважно жіночим, за винятком священиків), проблемами і перспективами. Про той період життя школи згадує учениця школи з 1914 р. п. Юлія Гузар (з дому Черкас): «Школа була шестиклясова. Навчання безплатне, а після шестирічного навчання, при вселюдній школі були з двохрічним навчанням платні школи-промислова і торговельна: ...Зі сторони костела знаходилась дівоча частина школи, а від аптеки - хлоп’яча. Подвір’я обох частин школи було розгороджене парканом. Мовою навчання була польська. З третьої кляси вивчали українську мову, з четвертої-німецьку. …Релігію вчив нас українок греко-католицький священик о. Мацяк…» Світова завірюха, що розпочалася літом 1914 р. внесла зміни у звичний триб життя, в тому числі і школи. Протягом короткого часу (літо 1914 -1915 рр.) через Бібрку двічі пройшов фронт (наступ та віступ російських військ і відповідно відступ та контрнаступ та австрійських військ). В той час школа не працювала, а після переходу війни в більш спокійне для Бібрки русло, вона відновила роботу у звичайному австрійському режимі і функціонувала до розпаду Австро –Угорської імперії. Революційні події листопада 1918 року і проголошення ЗУНР започаткували новий підхід до шкільництва: українсько – національний. 13 лютого 1919 року публічні школи оголошено державними, вчителів – державними службовцями. Законом Української Національної Ради від 15.02.1919 р. затверджено державність української мови, її обов’язкове вживання у державних установах і організаціях, громадських інституціях. Планувалося розширити мережу середніх шкіл – гімназій, але польсько – українська війна та короткочасність існування ЗУНР не дали можливості здійснити задумане. Бібрська школа залишилась шестикласною з роздільним начанням хлопців та дівчат. Національна недоля ( для Бібрки з літа 1919 р .) завела Східну Галичину до складу Польської держави, в якій усі сили уряду в галузі шкільництва були спрямовані на полонізацію українського населення. Школа в Бібрці стає семирічною «повшехною» на основі декрету польської влади від 7.02.1919 р. про обов'язкову безоплатну освіту всіх дітей у віці від 7 до 14 років семирічного навчання. З 1920-21 р. почалося поступове впровадження нових програм на всіх теренах Речі Посполитої. Після визнання Радою послів Антанти від 14.03.1923 р. анексії Західної України Польщею, урядова політика щодо школи стає відкрито шовіністичною. Було заборонено навіть вживання слова «українець», «український» на тій підставі, що «дальший допуск цієї назви для Речі Посполитої є шкідливим та небезпечним». (див. НДІА у Львові ф. 179, оп. 2 стор. 53). Особливо посилився натиск на українськість в школах після прийняття закону про мову навчання від 31.07.1924 р. Закон передбачив запровадження навчання польською мовою від 3 класу народної школи, історії та географії вчителями – поляками, заміна директорів українського роду поляками. Творець згаданого закону про мову навчання професор С.Грабскі ставив вимогу відібрати в української дитини український виклад, дати чужого вчителя, на цій основі знищити українську культуру й національну совість і таким чином зліквідувати українське питання на східних теренах Польщі. У 1932 році уряд Польщі видав новий закон про устрій шкільництва, згідно якого встановлювались початкові школи трьох ступенів: першого (чотирикласні), другого (шестикласні), третього (семикласні). Цим трьом типам шкіл відповідали три рівні програм. Цей закон також не змінив статусу Бібрської школи. Вона залишилася семирічною. Правда, закон 1932 року передбачив реформування фахового шкільництва. Всі фахові школи ділилися на –
У Бібрці, на базі повшехної школи згідно цього закону функціонували дві фахові школи – промислова і торгівельна так званого доповняючого рівня. Термін навчання у фахових школах такого типу тривав 3 роки. Фахові школи давали теоретичні знання та поглиблювали практичну освіту працюючої молоді. Навчання у фахових школах розпочиналось о 17 годині і тривало в окремі дні до 21 години. Заняття проводили вчителі повшехної школи. До викладання окремих фахових шкіл залучалися професіонали із господарчих установ чи організацій,що були у Бібрці і мали відповідну підготовку В умовах всеохоплюючої полонізації шкільництва особливу національно позитивну роль у збереженні українського духу у шкільної молоді відіграла церква, священики. Вони через урок релігії, церковне життя виробляли в молоді національний імунітет, вибудовували греблю на шляху польського шовіністичного натиску. В цьому ж руслі працювали громадські українські організації «Просвіта», «Рідна школа» та інші, які легальною і нелегальною діяльністю зберігали в українців державницьку ідею, національну ідентичність. Такий стан у Бібрському шкільництві тривав до 1939 року. З початку другої світової війни сталися великі зміни в становищі західноукраїнських земель – помінявся господар – окупант. Згідно таємного додатку до пакту Ріббентропа – Молотова наші землі відійшли до складу СРСР, із 17 вересня 1939 року почалася заміна влади і політики у всіх суспільно – державних сферах. До ідеологічно важливих ділянок життя суспільства більшовицька система відносила шкільництво. Радянізація в цій сфері означала докорінну перебудову всієї галузі: структури, форми, змісту, традицій, підходів тощо. В січні 1940р. відповідно до постановки РНК і ЦККП/б/У «Про реорганізацію шкіл у західних областях УРСР» були проведені різнорівневі конференції, на яких йшло роз’яснення нових поліорганізаційних програмних змін в шкільній справі у «світлі вимог партії та уряду»… В Бібрці на основі однієї семирічної школи було відкрито три семирічки:українську, польську і жидівську (єврейську), всі школи стали змішаними (хлопці і дівчата одного віку вчилися разом), змінився зміст навчальних програм, стали насаджуватися піонерські і комсомольські організації, в класах появилися портрети нових вождів, одним словом, новий дух-більшовицький. Всього в трьох Бібрських семирічних школах у 1939-40р. навчалось (станом на 01.12.39р. 800 учнів: в українській - 261, в польській - 244, в єврейській - 295,ЛОДА, фонд р-335 оп І, спр. Іа). Радянізація шкільної справи передбачила і відповідну кадрову політику. Місцевих фахівців, які б відповідали ідеологічним вимогам партії, як правило, не вистачало, тому їх перекидали із східних областей підрядянської України. Особливо це стосується керівних кадрів освіти. Так, для прикладу,в аналітичній записці з проблем шкільництва Львівщини (кінець 1939р.) говорилось, що для нормальної роботи потрібно завідувачів РВНО - 8, інспекторів РВНО - 41, директорів та інспекторів шкіл - 63, завпедів -123, вчителів російської мови - 297 української мови - 945, історії і конституції СРСР - 509. До кадрів, які конче повинні бути направлені у всі середні та неповно середні школи, у названій записці відносили комсоргів піонервожатих / ЛОДА. Ф. Р.-163,оп 2, спр 78/. Так поступово складалася радянська система шкільництва, яка проіснувала до початку радянсько-німецької війни 1941р. 1941-1942 н.р. Бібрська школа розпочала в умовах німецької присутності. Окупаційна влада не чинила перешкод організації роботи двох шкіл: української та польської в приміщенні старої школи, а пізніше, коли шкільне приміщення було зайняте військовими, навчання проводилося у дві зміни в іншому приміщені на торговиці. В українській школі панував національний дух, проводилася катехізація. Катехітом був о. Дяків. Учні брали участь у громадському житті української громади міста. Директором школи був Р. Кулинич. Такий стан справ тривав три навчальні роки - до літа 1944р. Після повернення більшовицької влади на західні землі України, почалось відновлення на засадах, які тут уже втілювали в практику під час 1939-1941р.р. У 1944-1945н.р. Бібрські неповні середні школи реформувались в одну середню, до речі, єдину в Бібському районі. Однак фактично середньою школа стала лише у 1947 році, коли відбувся перший випуск учнів, що здобули середню освіту і право вступу до вищих навчальних закладів. Їх було 27. Починаючи із 1947 року стіни школи залишають випускники, які на основі здобутих знань продовжують навчання у різних типах навчальних закладів, потім уже як фахівці роз?їжджають по світі. Сьогодні випускників Бібрської школи можна зустріти на трьох континентах. Протягом 1947-1997р.р. нашу школу закінчили 4326 учнів. Тисячним випускником була Швед Марія (1967р.), двотисячним – Кіцера Любов (1975р.), трьохтисячним – Стечишин Степан (1981р.), чотирьохтисячним випускником у 1993 році став Закалик Орест. Школа - це не тільки учні, алей вчителі. Зараз трудно сказати, скільки їх працювало у Бібрській школі ( школах) з того часу, коли є перша письмова згадка про неї (1742р.). Такої статистики ніхто не вів. Окремі прізвища знаходимо в документах, але це тільки одиниці. Більш точне статистику маємо з 1947 року, бо власне з того часу в архівах школи є відповідна документація, на основі якої зроблено підрахунки. Отже, за останні 50 років ( до 1997р.) у школі працювало 350 вчителів, керівництво здійснювало 17 директорів. До 1967 року неофіційно школа носила ім'я Уляни Кравченко ( жодного документа про присвоєння цього імені не знайдено ), а у 1967 році, згідно Постанови Ради Міністрів Української РСР від 17.05.1967 року №1321 школі присвоєно ім'я Героя Радянського Союзу М. Бенеша (похований у місті Бібрка ). У зв’язку з процесами національного відродження, що розпочалися наприкінці 80-років, рішенням Львівського облвиконкому від 11.09.1990 року №345 школі присвоєно ім'я Уляни Кравченко ( на жаль, на той час, це рішення не було затверджено Кабінетом Міністрів ). У зв’язку з святкуванням 150 річчя від дня народження Уляни Кравченко, внаслідок певних зусиль, кабінет Міністрів України своїм розпорядженням присвоїв Бібрській ЗОШ І-ІІІ ст. ім'я Уляни Кравченко. Це сталося 29 жовтня 2009 року. З цієї ж нагоди на фасаді школи у квітні 2010 року встановлено пам’ятну таблицю. Будь-яка школа славиться своїми вчителями і випускниками. Наша школа не виняток, а скоріше правило. Серед тих більше як 5000 випускників є дуже і дуже багато достойних людей, якими гордиться школа, а вони в свою чергу гордяться нею. Честь їм і слава. Шах Тарас Ярославович, історик, заслужений вчитель України Освячення каплички святого Володимира у школі
|
|
|
|
|
|
