КРАВЧЕНКО УЛЯНА (Юлія Шнайдер)

(1860-1947)

     Юлія Юліївна Шнайдер, що виступила згодом у літературі під псевдонімом Уляни Кравченко, народилася 18 квітня 1860 року в містечку Миколаєві на Дрогобиччині в сім'ї повітового комісара.

 Батько її був людиною монархічних переконань, іноді він друкував свої вірші на політичні теми в газеті «Галицька зоря». Коли Юлії минуло десять літ, батько помер.

 Вихованням майбутньої письменниці клопоталася її мати. Вона гарно співала українські й польські пісні, чудово оповідала народні легенди. Уже в дитячому віці Юлія полюбила чарівність художнього слова і пісні.

 Понад десять років родина Шнайдерів мешкала в Миколаєві в будинку письменника Миколи Устияновича. Тут Юля не раз чула його вірші у виконанні одного студента, братового товариша. Звісно, що це сприяло пробудженню її літературного таланту.

 Вчилася дівчина спершу вдома, а потім від 1877 до 1881 року здобувала освіту у Львівській учительській семінарії.

 Тут вона почала захоплюватися творами Шіллера, Гете, взялася до вивчення української літературної мови за творами Федьковича, Котляревського, Марка Вовчка. Найбільше враження на неї справили поезії Івана  Франка, який був на той час визнаним проводирем молодої галицької літератури. Юлія стежить за кожним його новим твором.

 1881 року Юлія Шнайдер закінчила Львівську учительську семінарію і одержала посаду вчительки в містечку Бібрка на Львівщині. З великим завзяттям береться вона до вчителювання. Але тупість і байдужість місцевого шкільного начальства, інтриги заздрісних викладачів створювали безліч перешкод на шляху до сумлінного служіння справі виховання дітей. Молода вчителька всі сили віддає школі, працює над своєю самоосвітою, готується до кваліфікаційного екзамену на вчительку середньої школи, однак не мав справжнього душевного задоволення. І вона віддається літературі.

 Надіслані до львівського журналу «Зоря», твори Уляни Кравченко потрапили на очі Франкові. Переглядаючи рукописи, він помітив вірш «Згадай мене, милий», який йому сподобався. Поет доробив його, і вірш нікому не відомої авторки з'явився в 21-му номері журналу «Зоря» за 1883 рік. І. Франко написав молодій поетесі теплого листа, заохочуючи її до праці на ниві української літератури. З тих пір між ними виникає щире листування, що не припинялося до самісінької смерті Івана Франка.

 У своїх листах поет рекомендував Уляні Кравченко, які праці вивчати, що читати, яким шляхом іти до здійснення своїх мрій. Він також багато сприяв і допомагав у виданні перших творів письменниці — віршів та оповідань. Саме Франко упорядкував і підготував до друку першу її збірку, що вийшла 1885 року, і видав власним коштом другу.

 Вчителювання в  Бібрці закінчилося для Уляни Кравченко невдало. На офіційних виборах так званої «сталої вчительки» було відзначено її бездоганну працю, але на посаду призначили іншу особу. Того ж 1884 року Уляна Кравченко розпочала новий навчальний рік у сусідньому з Бібркою селі Стоки. До цього тут не було школи. Сільська громада погодилася доручити її організацію молодій учительці. Долаючи всілякі труднощі, в будівлі без даху, без підлоги й без вікон вона протрималася декілька осінніх і зимових місяців, а далі, завдяки допомозі та клопотанню Франка, перебралася до Львова, де почала викладати в шестикласній українській школі для дівчат.

 Однак довго вчителювання Уляни Кравченко у Львові не тривало. Ті звинуватили в прихильності до фонетичного принципу написання українських слів (на противагу офіційно затвердженому етимологічному), в популяризації Франкових ідей і звільнили з роботи. Не маючи засобів на існування, вона виїхала зі Львова восени 1885 року.

 Деякий час Уляна Кравченко працює вчителькою в родині одного поміщика в селі Руденки на Львівщині, потім учителює два роки в селі Лужок Долішній на Дрогобиччині, де одружується з місцевим учителем, а з 1888 по 1920 рік з невеликими перервами викладає в школі села Сільці на Дрогобиччині.

 Незважаючи на нелегке мандрівне життя, молода вчителька багато й плідна працювала в літературі. Після виходу першої збірки «Prima vera» поетеса здобула популярність серед читачів. Вихід у світ її книжки став помітною подією в тогочасному літературному житті. Адже це була перша а Галичині збірна поезій, написана жінкою-українкою, що мовби заявила про рівність жінок у правах з чоловіками.

 Творчість Уляни Кравченко пройнята щирою людяністю і співчуттям до гноблених і скривджених. У кращих своїх віршах поетеса підкреслює, що кривди й горе переповнили чашу терпіння народного: не за горами час, коли трудящі виступлять проти одвічних своїх визискувачів. Не раз вона звертається до теми призначення поезії і місця поета в суспільному житті, з тонким ліризмом малює красу рідної природи, інтимні почуття.

 Близько двадцяти п'яти років Уляна Кравченко виступала з творами для дітей у журналі «Дзвінок» (1890—1914). Її поезії для дітей та юнацтва, позначені ідеями гуманізму, виховували пошану до людей праці, любов до рідної природи. Авторка багато уваги приділяла прищепленню читачам поваги до науки й освіти.

 У поетичний доробок для дітей і юнацтва ввійшло кілька збірок Уляни Кравченко — «Проліски» (1921), «В дорогу» (1921), «Лебедина пісня» (1924), «Шелести нам, барвіночку» (1932).

 Понад сорок років Уляна Кравченко пропрацювала сільською вчителькою, а 1920 року переїхала до Перемишля. 

 На вісімдесят восьмому році життя, 31 березня 1947 року, Уляна Кравченко померла в Перемишлі. Там вона й похована.

Романтична Бібрка пам’ятає

кохання Уляни Кравченко та Івана Франка

Галина Пагутяк   

   У нашій культурній географії мало місць, пов’язаних з особистим життям видатних людей, які були б місцями паломництва для закоханих. Мало хто з українців знає, що у селі Мурованому, поблизу Старого Самбора, був замок, а в замку зала, де Дмитрій Самозванець просив руки Марини Мнішек. Згодом паркет з цієї зали перевезли до Польщі. Бердичів – місто, де взяли шлюб Оноре де Бальзак та Евеліна Ганська. Місто Городок – свідок кохання Владислава Ягайла і Ядвіги.

   У місцевих жителів вони не викликають жодних романтичних почуттів, не те що патріотичних. Лише у містечку Бібрці, що поблизу Львова, панує справжня романтична атмосфера: на горі, де зустрічалися Уляна Кравченко й Іван Франко, досі стоїть та сама капличка і великий камінь, на якому сиділи Уляна та Іван у далекому 1884 році. Зараз там ростуть сосни, які закривають вид на гарне, хоча й занедбане містечко Бібрку та мальовничі пагорби. Звідти видно церкву Покрови, побудовану на місці тієї, в якій молилась Уляна Кравченко, костел Св. Миколая і Анни XV століття, а на ринковій площі будинок, де винаймала помешкання молода вчителька. Маленьке, але горде місто, старіше від Львова, яке не раз вмирало, щоб відродитись.

  Біля підніжжя гори починається Хресна дорога – дерев’яні хрести, на які причеплено образки й штучні квіти, стоять у буйній траві, вологій після дощу. Розмитим узвозом спускається корова, а за нею старесенький дідусь шкутильгає, спираючись на дві палиці. Він підказує, як дійти до каплиці, бо я, як завжди, переплутала стежки. На якусь мить мені стає сумно. Вчора читала «Щоденник вчительки» Уляни Кравченко, і ця Хресна дорога символізує для мене іншу хресну дорогу – самої письменниці, яка почалась тут, у Бібрці, й тривала кілька десятиліть. І хоч рідний Миколаїв має більше прав пишатись цією визначною жінкою, її серце тут. У місті панує справжній культ Уляни Кравченко. Це робить Бібрку унікальною серед інших міст України, бо цей культ не нав’язаний згори, тому такий зворушливий.

  У житті Івана Франка було багато жінок, а в житті Уляни Кравченко – лише один чоловік. Вона називала його вчителем, другом і ніколи – коханим. Вони листувалися до самої смерті Франка, і це листування частково втрачене і піддане самоцензурі самої поетеси.

  Справжнє ім’я цієї жінки – Юлія Шнайдер. Батько її – урядовець Юлій Шнайдер з родини німецьких колоністів. До речі, в Бібрці була німецька колонія, і молода вчителька стала справжньою розрадою для її мешканців, бо не лише вчила їхніх дітей, а й могла спілкуватися з батьками німецькою. Мати походила з родини священиків Лопушанських. Родина була бідна, але Юлія могла змінити своє життя, не лише вдало вийшовши заміж, а й навіть зробити кар’єру. Вродлива, прекрасно вихована, освічена, добра – такою її запам’ятали у Бібрці. Одного разу дядько, що опікувався Юлією після смерті батька, вмовив її з’явитись на бал у Бібрці, хоча вона завжди трималась осторонь товариства, яке соромилося всього українського. У побуті та спілкуванні була дуже скромною, достоту як Попелюшка. Дядько не розраховував на успіх небоги, був про неї не надто високої думки. Юлія вдягнула елегантну чорну мереживну сукню, прикрасила її цвітом акації і прийшла на той осоружний бал. Вона затьмарила всіх панянок і пань красою й грацією. Жоден з тутешніх кавалерів не вартував того, щоб стати з нею поруч, проте вона протанцювала увесь вечір. Уже в 22 роки ця дівчина чудово розумілася на чоловіках і взагалі на людях. Їй не подобалися ні розбещені світські леви, ні чоловіки, яких іронічно називала «вертерами», схильні до суїцидальних думок. Вона хотіла бачити поруч себе однодумця, людину суспільно активну, віддану ідеалам і працьовиту. Таким бачила Франка. З 16 років зачитувалась його віршами, завжди прислухалась до його порад, але навряд чи зуміла би бути його дружиною. То було небесне кохання, а не земне. Він завжди був присутній, їй не конче було його бачити. Це так, як сонце зникає за хмарами чи обрієм, але ми знаємо, що воно існує.

«Тужу за тобою...

але піду сама...

В морі світла стрінемося...може...

В житті дарма бажати

з’єднання душ».

 Сорок років поневірянь по сільських школах, злидні, тяжка праця. Стиль прози Уляни Кравченко – лаконічний, афористичний і надзвичайно поетичний.Такі собі «Розсипані листочки», які, проте, створюють образ цілісної особистості. Їх завжди було мало, а надто в наші часи: жінок, які не шукають там, де краще, а там, де їх потребують, безстрашних і вразливих, з почуттям гідності й безжалісних до себе. Її життєва драма – по-справжньому глибока драма української жінки. Одруження з нелюбим чоловіком-поляком, втрата сина під час польсько-української різні у Львові в 1919 році, навіть померла вона в місті, що перестало бути українським, – Перемишлі.

 У Бруно Шульца є графічна робота «Іван Франко і Уляна Кравченко», на якій поет читає з листочка вірш у кабінеті, а Уляна Кравченко його слухає, спершись на столик, на якому горить лампа. У неї, в її кочовому житті, навряд чи був такий кабінет. Можливо, кабінет придумав сам художник. Малюнок датований 1941 роком. Франко давно спочивав на Личакові, а Уляні Кравченко на той час йшов 81 рік. Але художник, який сам невдовзі загине, влаштував їм зустріч на світлині, де вони були молодими.

 Харизма Уляни Кравченко буде огортати Бібрку, доки існуватиме сама Бібрка. Навіть без пам’ятника, який ніяк не поставлять, жителі міста завжди покажуть приїжджому гору і скажуть: «Там зустрічалися Уляна Кравченко з Франком». Було це навесні, коли цвітуть підсніжники.